НАРОДНА КОНСТИТУЦІЯ

народна конституція - це право народу на повстання

Конституанта – Конституційна Асамблея – Установчі Збори
constituante
КОНСТИТУАНТА – від фр. assemblee constituante – установчі збори, pouvoir constituant – установча влада. |читать по-русски|

У різних країнах Конституанта має різні назви – власне установчі збори, національні, народні, конституційні збори, конституційна асамблея, конституційний конгрес, конституційний конвент тощо.

КОНСТИТУАНТА – всенародний вищий колегіальний тимчасовий представницький орган, спеціально утворюваний для розробки і прийняття конституції держави. Перші Конституанти були утворені в США та Франції. Перші у світі конституції – основоположні закони – були прийняті саме установчими зборами ще у ХVІІІ ст.

В історичній ретроспективі прийняття основного закону спеціально обраною Конституантою, здебільшого, відбувалося після та в результаті якихось надзвичайних подій, війн і революцій, системної кризи (США, 1776, 1787; Франція 1789, 1792, 1848, 1871, 1945; Німеччина, 1848; Бразилія, 1988; Колумбія, 1991; Камбоджа, 1993), після руйнації імперій (Австрія, 1918; Росія, 1918; Німеччина, 1919; Туреччина, 1922), здобуття політичної незалежності (Бельгія, 1831; Польща, 1919; Латвія, 1919; Литва, 1920; Чехія, 1920; Грузія, 1921; Індія, 1950, Естонія, 1992), падіння тоталітарних режимів (Італія, 1947, Португалія, 1976, Болгарія, 1991, Румунія, 1992, Південно-Африканська Республіка, 1996). Іншими словами, реалізована Конституанта завжди знаменувала собою системні зміни в житті суспільства та устрої держави.

Ідея Конституанти не оминула і Україну. 30 жовтня (ст.ст.) 1917 року Українська Центральна Рада ухвалила основи законопроекту про вибори до Українських Установчих зборів. Третім Універсалом було призначено день виборів – 27 грудня 1917 року та день скликання – 9 січня 1918 року. Самі вибори проходили вже в умовах війни з більшовиками та не були закінчені. Вибори відбулися лише на неокупованих територіях у 171 виборчому окрузі (загальна кількість утворених округів – 301). Власне усі чотири Універсали Центральної Ради були акцентовані на установчі збори. Перший та другий – на Всеросійські, а третій та четвертий Універсали – на Українські Установчі збори.

Західна-Українська Народна Республіка, від моменту свого утворення, також орієнтувалася на Конституанту. Українська Національна Рада у своєму Статуті, прийнятому у Львові 18 жовтня 1918 року, прямо називає себе Конституантою. 13 листопада 1918 року нею був ухвалений Тимчасовий основний закон, який передбачав скликання установчих зборів для прийняття Конституції Західної-Української Народної Республіки. Більшовицька агресія, німецька окупація, війна та внутрішні чвари, поховали тоді усі надії на Конституанту Українського Народу – Народну Конституцію – Українську Народну Республіку.

Концепція установчої влади була сформульована за часів Великої французької революції абатом Еммануелем-Жозефом Сійесом (фр. Sieyes, 1748–1836). Згідно цієї концепції, установча влада первинна стосовно усіх інших влад – законодавчої, виконавчої і судової.

Установча влада є практичним і вищим проявом суверенітету – верховної влади народу, котрий, реалізуючи її через своїх спеціально і лише для цього обраних представників (установчі збори), приймає конституцію.

За формую скликання Конституанти – загальним волевиявленням, депутати установчих зборів отримують спеціальний (прямий) мандат від народу, який дає їм змогу і право брати участь у вирішенні питань прийняття конституції. Наявність саме такого мандата забезпечує найвищий рівень легітимності прийнятих у такий спосіб конституцій.

Головною ознакою Конституанти є легітимність – визнання народом її правомірності, законності дій та повноважень. Іншими словами – довіра громадян. Недовіра – нелегітимність – нівелюють Конституанту по суті.

ЛЕГІТИМНІСТЬ (лат. legitimus //dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/138786 згідний із законами, законний, правомірний) – згода народу з владою, коли він добровільно визнає за нею право приймати обов'язкові рішення. Чим нижче рівень легітимності, тим частіше влада спиратиметься на силовий примус. Крім того, легітимність – політико-правове поняття, що означає позитивне відношення жителів країни, великих груп, громадської думки (у тому числі і закордонної) до інститутів влади, що діють в конкретній державі, визнання їх правомірності.

На сьогодні, виходячи з мотивів прагматизму (читай – через страх перед власним народом) найбільш поширеною є практика прийняття конституції або внесення до неї змін парламентом. До цього, про людське око, аби надати основному закону більшої легітимності, може додаватися затвердження прийнятих парламентом рішень на всенародному референдумі.

Референдум прямо узгоджується з концепцією установчої влади, але не є прямим замінником Конституанти. Оскільки мова іде про великий за обсягом документ – конституцію, надзвичайно важливим є питання довіри до розробників основного закону. Тому референдум радше є логічним доповненням і продовженням Конституанти, «останнім легітимізатором» її дій та рішень.

Легітимність організації та діяльності Конституанти, як правило, має забезпечувати спеціальний правовий акт, який встановлює порядок проведення виборів її членів. Проте, наприклад, за умов системної політичної кризи – кризи довіри всіх до всіх, очевидно, можуть виникати сумніви щодо законності – легітимності самого цього акту.

За таких обставин важливу роль відіграє сам факт проведення загальних та демократичних виборів до установчих зборів. Верховна влада – суверенітет – належить народу: легітимізація Конституанти відбувається безпосередньо через її вибори та з моменту її обрання – внаслідок вільного всенародного волевиявлення.

Єдине завдання Конституанти – прийняття нової або зміна діючої конституції – основоположного закону.

Мета Конституанти – Народна Конституція – громадянський консенсус - громадянська солідарність – в ім’я гідності, cвободи та розвитку – через встановлення справедливого закону усіма для усіх.

Коли від серця до серця кожного громадянина України пройде Закон, тоді постане нова українська політична нація – нова українська річ посполита – нова республіка спільна справа, спільне творення – новий і праведний шлях для усього Українського Народу.

Ред. – В. Ак-Мурза
За текстом  – В. М. Шаповал. Конституанта
//cyclop.com.ua/content/view/1142/58/1/9/

Читати більше


Конституція Франції: Декларація прав людини і громадянина та Конституційний Акт 1793
Конституція США: Білль про Права 1791
Декларація прав людини і громадянина 1789
Декларація Незалежності США 1776

Заява Всеукраїнського Об’єднання «Народна Конституція» про гарантії для Українського Народу
Заява Всеукраїнського Об’єднання «Народна Конституція» про право народу на повстання

Міжнародний білль про права людини
Озброєна Америка: Портрети власників зброї у себе вдома
Конституційна Асамблея. Право на гідність. Народний Трибунал


vforvendetta.warnerbros.com

1000-літня Конституційна Асамблея України: шлях до Народної Конституції чи втрачене тисячоліття
constituante

1. З початку був Закон, і Закон був з Богом, і Закон був Бог.
2. Він був з початку у Бога.
3. Усе крізь Нього почало бути, і без Нього ніщо не почало бути, що почало бути.
4. У Ньому було Життя, і Життя було Світлом людей;
5. І Світло у темряві світить, і темрява не огорнула Його. (Івана 1, 1-5)

6. Читати російською
7
. Читати далі

5971_640


Віктор Янукович. Шлях зради
constituante
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Тарас Шевченко

Мордернізація Уркаїни

- наш стратегічний вибір...
Віктор чивокунЯ

Заявление президента Украины.
Как законно избранный президент Украины заявляю: события на Майдане, незаконный захват власти в Киеве привели к тому, что Украина оказалась на пороге гражданской войны…

Читати далі


//www.mk.ru/merinov/

Народна Конституція – це справедливий закон встановлений усіма для усіх
constituante

Кайл Кессіди. Озброєна Америка: Портрети власників зброї у себе вдома

Народний Трибунал
Міжнародний білль про права людини
Конституанта – Конституційна Асамблея – Установчі Збори

Народна Конституція приймається і змінюється виключно народом, її виконання - контролюється народом
constituante

Конституційна Асамблея. Право на гідність. Народний Трибунал
constituante
Злочин і покарання. Жертва і кат. Міра і невідворотність. Правосуддя. Правда. Закон. Нарешті – справедливість. Слова. Слова... |рус.|

Кожен розуміє справедливість по-своєму. Водночас, для багатьох поняття справедливості є основою їхнього світосприйняття – мірилом добра і зла. Відчуття справедливості і несправедливості закладені у саму природу людини.

Може варто зняти рожеві окуляри і подивитися справедливості прямо в очі. Не відводячи погляду спробувати роздивитися її – справедливість. Аби зрозуміти чого ми насправді хочемо, як це може бути та чи мусить бути саме так.



§ 1301. Усі підприємства введені в експлуатацію до 1 грудня 1991 року, а затим прихватизовані, підлягають націоналізації...

§ 1303. Усі прихватизатори, за увесь час діяльності цих підприємств, від часу прихватизації, мають бути притягнуті до кримінальної відповідальності та покарані на смерть...

§ 1305. У разі відшкодування збитків завданих Українському Народові (у повній мірі), смертний вирок може бути замінений довічним ув'язненням із правом перегляду вироку через одинадцять років...

§ 1306. У разі спротиву правосуддю – смерть...

§ 1307. Усі, хто чинить перешкоди правосуддю мають бути покарані на смерть...

§ 1308. У разі ухиляння від правосуддя, обвинувачені визнаються винними, оголошуються поза законом та засуджуються на смерть...

§ 1309. Відшкодування збитків, у такому випадку, покладається на їхніх родичів, зокрема, на членів сімей засуджених...

§ 1311. У разі відшкодування збитків члени сімей засуджених можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності...

§ 1312. У разі неможливості відшкодування збитків – довічна каторга...

§ 1313. У разі саботажу правосуддя – смерть...


Так справедливо? Ми цього хочемо? Ми готові до такої справедливості? Якщо ні, тоді як інакше? Як інакше жити? Чого прагнути? На що сподіватися? У що вірити? Чому учитися самим і чому учити наших дітей? Без Закону. Без Правди. Без Совісті... У злиднях брехні, зневіри, марнославства...

Кожен новий день Майдану 2004 року починався і закінчувався молитвою. У перший же день Майдану 2010 підприємці прокляли «цю владу». На заклик одного із виступаючих, багатотисячний мітинг тричі повторив: «проклинаємо, проклинаємо, проклинаємо».

На 20-му році незалежності влада в Україні була тричі проклята – піддана народній анафемі. Легко, в єдиному пориві, у гніві та обуренні: «проклинаємо, проклинаємо, проклинаємо».

Безкарність примножує зло. І хто творить зло, отримує удесятеро. Злодійства нового українського панства, прокльони людей, всепоглинаюча прірва ненависті, заздрість, зневага, страх… Так і живемо, у коловороті зла біду наживаємо: злодюжимо, злостивимо…

З вовками жити – вовків родити. Хто там ще канючить про свободу? Волі волюшку давай!


Кожен сам собі майструє шибеницю і кожен сам собі створює ката. Зло бува може так розізлитися, дійти до такої люті, що починає оскаженіло жерти саме себе. Дехто називає такі миті торжеством добра і справедливості.

Боже, бережи Україну.
Вадим Ак-Мурза, реквієм за конституцією

Читати більше



Народна Конституція - це виключне право народу засновувати та змінювати свою державу
constituante

Кайл Кессіди. Озброєна Америка: Портрети власників зброї у себе вдома

Народний Трибунал
Міжнародний білль про права людини
Конституанта – Конституційна Асамблея – Установчі Збори

Народна Конституція - це право народу змінювати або скасовувати будь-які урядові форми
constituante
Ми виходимо з тієї самоочевидної істини, що всі люди створені рівними й наділені їхнім Творцем певними невідчужуваними правами, до числа яких відносяться життя, свобода й прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав людьми засновуються уряди, що черпають свої законні повноваження зі згоди керованих. У випадку, якщо яка-небудь форма уряду стає згубною для самих цих цілей, народ має право змінити або скасувати її та заснувати новий уряд, заснований на таких принципах і формах організації влади, які, як йому представляється, найкращим чином забезпечать людям безпеку та щастя. Декларація незалежності США.

Мы исходим из той самоочевидной истины, что все люди созданы равными и наделены их Творцом определенными неотчуждаемыми правами, к числу которых относятся жизнь, свобода и стремление к счастью. Для обеспечения этих прав людьми учреждаются правительства, черпающие свои законные полномочия из согласия управляемых. В случае, если какая-либо форма правительства становится губительной для самих этих целей, народ имеет право изменить или упразднить ее и учредить новое правительство, основанное на таких принципах и формах организации власти, которые, как ему представляется, наилучшим образом обеспечат людям безопасность и счастье. Декларация независимости США.


Міжнародний білль про права людини
constituante
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права [та його факультативний протокол], а також Міжнародний пакт про цивільні і політичні права та його два [перший і другий] факультативні протоколи у сукупності із Загальною декларацією прав людини складають Міжнародний білль про права людини. |читать по-русски|

У період з 1948 року, коли була прийнята і проголошена Загальна декларація прав людини, до 1976 року, коли набрали чинності Міжнародні пакти про права людини, Декларація була єдиною повністю завершеною частиною Міжнародного білля про права людини. Як Декларація, так і згодом Пакти мали серйозний вплив на уми і діяльність людей та їхніх урядів в усіх частинах світу.

На Міжнародної конференції з прав людини, що відбулася у Тегерані в 1968 році був проведений огляд роботи, виконаної за двадцять років з часу прийняття Загальної декларації прав людини, і складена програма на майбутнє. У прийнятій на Конференції відозві урочисто заявляється, що:

1. Конче необхідно, щоб члени міжнародного співтовариства виконували свої урочисті зобов'язання дотримувати і заохочувати повагу прав людини і основних свобод для всіх, без яких-небудь відмінностей за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших поглядів;

2. Загальна декларація прав людини відображає загальну домовленість народів світу відносно невід'ємних і непорушних прав кожної людини та є зобов'язанням для членів міжнародного співтовариства;

3. Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам, [Декларація та] Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації, а також інші конвенції і декларації в області прав людини, прийняті в рамках Організації Об'єднаних Націй, спеціалізованих установ та регіональних міжурядових організацій, встановили нові міжнародні принципи і зобов'язання, які повинні дотримуватися державами.

Таким чином, протягом більше 25 років Загальна декларація прав людини «була загальним мірилом досягнень всіх народів і всіх країн в області прав людини». Вона знайшла популярність і завоювала авторитет як в країнах, які приєдналися до одного або обох пактів, так і в тих країнах, які їх не ратифікували і до них не приєдналися. Її положення стали правовою основою багатьох важливих рішень, прийнятих органами ООН, вони надихнули розробників ряду міжнародних документів в області прав людини як в рамках системи ООН, так і поза нею, зробили значний вплив на цілий ряд багатосторонніх і двосторонніх договорів. Крім того, вони стали основою при підготовці багатьох нових національних конституцій і зведень національних законів.

Загальна декларація прав людини стала визнаним історичним документом, в якому закріплені загальні визначення людської гідності і людських цінностей. Декларація є мірилом досягнень всіх народів і всіх країн в частині пошани і дотримання міжнародних стандартів в області прав людини.

Набрання чинності Пактів, приєднуючись до яких держави беруть на себе як юридичні, так і моральні зобов'язання заохочувати і захищати права людини і основні свободи аж ніяк не зменшили загальновизнаного значення Загальної декларації. Навпаки, сам факт існування Пактів і наявності в них механізмів, що забезпечують реалізацію прав і свобод, закріплених в Декларації, додає нової сили самій Декларації.

Крім того, Загальна декларація має воістину всеосяжний обхват, оскільки повсюдно зберігає свою цінність для кожного члена людської сім'ї, незалежно від того, розділяє чи ні його уряд ці принципи або ратифікувало воно чи ні ці Пакти. З іншого боку, Пакти за своєю природою є ніщо інше, як багатосторонні конвенції, що мають юридично обов'язковий характер лише для тих держав, які приймають їх шляхом ратифікації або приєднання.

Загальна декларація прав людини і один або обидва Пакти беруться за основу у багатьох важливих резолюціях і рішеннях органів ООН, включаючи Генеральну Асамблею і Раду Безпеки. Майже всі міжнародні договори в області прав людини, прийняті органами ООН з 1948 року, засновані на принципах, закладених в Загальній декларація прав людини.

У преамбулі Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права визнається, що «згідно Загальної декларації прав людини, ідеал вільної людської особи, вільної від страху та нужди, можна здійснити, тільки якщо будуть створені такі умови, за яких кожен може користуватися своїми економічними, соціальними і культурними та політичними правами».

Аналогічна заява міститься і у преамбулі Міжнародного пакту про цивільні і політичні права.

У Декларації про захист всіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання, що затверджена резолюцією 3452 (XXX) Генеральних Асамблеї від 9 грудня 1975 року, «враховується стаття 5 Загальній декларації прав людини і стаття 7 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права, обидві з яких передбачають, що ніхто не може піддаватися катуванню чи жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження і покарання».

Це положення знайшло свій подальший розвиток із прийняттям у 1984 році Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (резолюція 39/46 Генеральної Асамблеї). Аналогічним чином Декларація про ліквідацію усіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або переконань, прийнята резолюцією 36/55 Генеральної Асамблеї від 25 листопада 1981 року, чітко визначає характер і обхват «принципів недискримінації і рівності перед законом і право на свободу думки, совісті, релігії або переконань, проголошені в Загальній декларації прав людини і в Міжнародних пактах».

Схожа ситуація складається і відносно міжнародних договорів в області прав людини, прийнятих відповідними організаціями, що не входять в систему Організації Об'єднаних Націй. Наприклад, Конвенція про захист прав людини і основних свобод, прийнята Радою Європи в 1950 році в Римі, закінчується наступними словами:

«Сповнені рішучості, як уряди європейських держав, що є однодумцями і мають спільну спадщину політичних традицій, ідеалів, свободи і верховенства права, зробити перші кроки для забезпечення колективного гарантування певних прав, проголошених у Загальній декларації».

У Статті II Статуту Організації африканської єдності, прийнятому в Аддіс-Абебе у 1963 році, говориться про те, що однією із цілей Організації є «сприяння міжнародній співпраці з належним врахуванням положень Статуту ООН і Загальної декларації прав людини».

Американська конвенція про права людини, підписана у Сан-Хосе, Коста-Ріка, в 1969 році, у своїй преамбулі зобов'язується поважати принципи, викладені в Статуті Організації американських держав, Загальній декларації прав людини та Американській Декларації Прав і Обов'язків Людини (перший в історії міжнародний документ, який проголошував принципи прав людини, прийнятий народами Америки 30 квітня 1948 року на Дев'ятій Міжнародній Конференції Американських Держав у Боготі, Колумбія: Memorial de las víctimas del Mozote, ред. – В. Ак-Мурза).

Судді Міжнародного кримінального суду незрідка згадують як основу для своїх рішень принципи Міжнародного білля про права людини.

Національні і місцеві трибунали часто посилаються на принципи, викладені в Міжнародному біллі про права людини. Крім того, останніми роками в текстах національних конституцій і законодавчих актів все частіше стали передбачатися заходи юридичного захисту цих принципів. Фактично багато з недавніх національних або місцевих законодательств були створені на основі положень Загальної декларації прав людини і Міжнародних пактів, які продовжують залишатися орієнтиром для усієї поточної і майбутньої діяльності в області прав людини, як на національному, так і на міжнародному рівні.

Нарешті, у прийнятих шляхом аккламації Всесвітньою конференцією з прав людини, в червні 1993 року, Віденській декларації і Програмі дій вітався «прогрес, досягнутий в області кодифікування договорів про права людини», і містився наполегливий заклик «до універсальної ратифікації договорів про права людини. В адресу усіх держав проголошувався заклик ... у міру можливості уникати робити обмовки». (Частина 1, пункт 26).

Таким чином, Міжнародний білль про права людини є крупною віхою в історії прав людини, справжньою «Великою хартією», що знаменує собою життєво важливий етап розвитку людства: усвідомлене набуття людської гідності і цінності людського життя. un.org

Читати більше


«Права людини в малюнках»: Марко Де Енджеліс, Італія та Меді Белотраджа, Албанія /un.org

Конституційна Асамблея. Право на гідність. Народний Трибунал
Конституанта – Конституційна Асамблея – Установчі Збори
Озброєна Америка: Портрети власників зброї у себе вдома

Народна Конституція – це політичні знання - добре поінформовані, свідомі свого вибору громадяни
constituante
Пошук знань є природнім правом.
Поширення знань - священним обов'язком людини і громадянина
.

Ратифікації Конституції США, тільки у першому штаті Делавер у 1787 році, передував величезний цикл публікацій, підготовлений та здійснений авторами цієї конституції - Джеймсом Медісоном, Олександром Гамільтоном і Джоном Джейем. Впродовж усього кількох місяців, було випущено 85! номерів спеціального видання, у якому детально роз'яснювались громадянам положення нового Основного Закону Сполучених Штатів Америки.

«Уряд повинен научити народ, сприяючи придбанню ним політичних знань, необхідних для здійснення виборчого права, права зміщення посадових осіб, права законодавчої ініціативи і права референдуму». Сунь Ятсен, китайський політичний діяч, один з небагатьох в історії цієї древньої країни вшанованих титулом «батько нації» (1866-1925).

Поиск знаний, познание – естественное право.
Распространение знаний, просвещение - священная обязанность человека и гражданина.


Ратификации Конституции США, только в первом штате Делавэр в 1787 году, предшествовал огромный цикл публикаций, подготовленный и осуществленный авторами этой конституции – Джеймсом Мэдисоном, Александром Гамильтоном и Джоном Джейем. На протяжении всего нескольких месяцев было выпущено 85! Номеров специального издания, в котором подробно разъяснялись гражданам положения нового Основного Закона Соединенных Штатов Америки.

«Правительство должно научить народ, способствуя приобретению им политических знаний, необходимых для осуществления избирательного права, права смещения должностных лиц, права законодательной инициативы и права референдума». Сунь Ятсен, китайский политический деятель, один из немногих в истории этой древней страны удостоенный титула «отец нации» (1866-1925).


/vladche.com/ Кайл Кессіди. Озброєна Америка: Портрети власників зброї у себе вдома

Народний Трибунал
Міжнародний білль про права людини
Конституанта – Конституційна Асамблея – Установчі Збори

Народна Конституція - це конституція гідності і свободи людини і громадянина, народу і держави
constituante
 

Кайл Кессіди. Озброєна Америка: Портрети власників зброї у себе вдома

Народний Трибунал
Міжнародний білль про права людини
Конституанта – Конституційна Асамблея – Установчі Збори

Загальна декларація прав людини 1948
constituante
Загальна декларація прав людини

Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III)
Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року

Преамбула
|рус.|

Беручи до уваги, що визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру: і

беручи до уваги, що зневажання і нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства, і що створення такого світу, в якому люди будуть мати свободу слова і переконань і будуть вільні від страху і нужди, проголошено як високе прагнення людей; і

беручи до уваги, що необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення; і

беручи до уваги, що необхідно сприяти розвиткові дружніх відносин між народами; і

беручи до уваги, що народи Об'єднаних Націй підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи і в рівноправність чоловіків і жінок та вирішили сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя при більшій свободі; і

беручи до уваги, що держави-члени зобов'язались сприяти у співробітництві з Організацією Об'єднаних Націй загальній повазі і додержанню прав людини і основних свобод; і

беручи до уваги, що загальне розуміння характеру цих прав і свобод має величезне значення для повного виконання цього зобов'язання;

Генеральна Асамблея

проголошує цю Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав-членів Організації, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією.

Стаття 1. Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства.

Стаття 2. Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища. Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є ця територія незалежною, підопічною, несамоврядованою або як-небудь інакше обмеженою у своєму суверенітеті.

Стаття 3. Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність.

Стаття 4. Ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані; рабство і работоргівля забороняються в усіх їх видах.

Стаття 5. Ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання.

Стаття 6. Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності.

Стаття 7. Всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації.

Стаття 8. Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Стаття 9. Ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання.

Стаття 10. Кожна людина, для визначення її прав і обов'язків і для встановлення обґрунтованості пред'явленого їй кримінального обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом.

Стаття 11
1. Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту.
2. Ніхто не може бути засуджений за злочин на підставі вчинення будь-якого діяння або за бездіяльність, які під час їх вчинення не становили злочину за національними законами або за міжнародним правом. Не може також накладатись покарання тяжче від того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину.

Стаття 12. Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.

Стаття 13
1. Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.
2. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну.

Стаття 14.
1. Кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
2. Це право не може бути використане в разі переслідування, яке в дійсності ґрунтується на вчиненні неполітичного злочину, або діяння, що суперечить цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 15
1. Кожна людина має право на громадянство.
2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство.

Стаття 16
1. Чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
2. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.
3. Сім'я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави.

Стаття 17
1. Кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими.
2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Стаття 18. Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів.

Стаття 19. Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

Стаття 20
1. Кожна людина має право на свободу мирних зборів і асоціацій.
2. Ніхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоціації.

Стаття 21
1. Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників.
2. Кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні.
3. Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування.

Стаття 22. Кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Стаття 23
1. Кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
2. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю.
3. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
4. Кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до професійних спілок для захисту своїх інтересів.

Стаття 24. Кожна людина має право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку.

Стаття 25
1. Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.
2. Материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу. Всі діти, народжені у шлюбі або поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом.

Стаття 26
1. Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов'язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного.
2. Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об'єднаних Націй по підтриманню миру.
3. Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей.

Стаття 27
1. Кожна людина має право вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами.
2. Кожна людина має право на захист її моральних і матеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх праць, автором яких вона є.

Стаття 28. Кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Стаття 29
1. Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи.
2. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.
3. Здійснення цих прав і свобод ні в якому разі не повинно суперечити цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 30. Ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.

zakon1.rada.gov.ua
«Права людини в малюнках»: Джеррі Робінсон, США та Роер Хейгєн, Норвегія /un.org

Народна Конституція - це конституція гарантій для Українського Народу
constituante

Народна Конституція - це гарантії відповідальності уряду і держави перед народом і громадянином
constituante

Народна Конституція – це гарантії здійснення та захисту прав людини і громадянина
constituante

Конституція Франції: Декларація прав людини і громадянина та Конституційний Акт 1793
constituante
ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Французький народ, переконаний, що забуття природних прав людини і зневага до них є єдиною причиною нещасть світу, прийняв рішення викласти в урочистій декларації ці священні та невід’ємні права для усіх, щоб усі громадяни маючи можливість постійно порівнювати дії уряду з метою будь-якого соціального інституту, ніколи не дозволяли пригноблювати себе і принижувати свою гідність тиранією, щоби люди завжди мали основу своєї свободи і щастя, судді – правила виконання своїх обов’язків, законодавець – мету свого призначення. Отже, він проголошує, у присутності Верховної Істоти, наступну декларацію прав і свобод.  |читать по-русски|

Стаття перша. Метою суспільства є загальне щастя. Уряд встановлений, щоб забезпечити людині користування її природними і невід'ємними правами.

Стаття 2. Ці права є рівність, свобода, безпека, власність.

Стаття 3. Всі люди рівні за природою і за законом.

Стаття 4. Закон є вільне та урочисте вираження загальної волі, він однаковий для усіх, і коли захищає і коли карає, він може утверджувати лише те, що є справедливим та корисним для суспільства і не може захищати те, що є шкідливим.

Стаття 5. Усі громадяни безпосередньо мають право на службу державі. Вільні люди не знають інших підстав мати перевагу на виборах, ніж чесноти і таланти.

Стаття 6. Свобода – це властива людині сила робити усе, що не порушує прав інших: її основа – природа, її мета – справедливість, її забезпечення – закон, моральна межа свободи у цьому правилі: Не роби іншому того, чого не хочеш, щоб зробили тобі.

Стаття 7. Право виражати свої думки і погляди, як у пресі, так і у будь-який інший спосіб, право на мирні зібрання, свободу віросповідання, не можуть бути заборонені. Необхідність проголошення цих прав означає наявність або загрозу деспотизму.

Стаття 8. Безпека - це захист суспільством кожного зі своїх членів: збереження його особистості, його права і власності.

Стаття 9. Закон охороняє спільні та індивідуальні свободи супроти пригноблення тих, хто управляє.

Стаття 10. Ніхто не може бути звинувачений, затриманий або ув’язнений інакше, як у випадках, визначених законом, і у встановленому ним порядку. Будь-який громадянин викликаний або затриманий відповідно до закону, мусить негайно коритися: він робить себе винним, якщо чинить опір.

Стаття 11. Будь-яка дія щодо людини, вчинена без законних підстав та з порушенням встановленого законом порядку є свавільною і тиранічною, особа проти якої є намір вчинити таку дію у насильницький спосіб, має право на застосування сили.

Стаття 12. Ті, хто буде клопотати, видавати розпорядження або виконувати свавільні дії, винні і мають бути покараними.

Стаття 13. Кожна людина вважається невинуватою, доки її не визнано винною, тому у разі необхідності затримання, будь-яка надмірна суворість при його здійсненні повинна бути суворо покарана згідно закону.

Стаття 14. Ніхто не має бути засуджений і покараний інакше, як після вислухування його пояснень, після виклику в законному порядку та за законом, оприлюдненим до вчинення злочину. Закон, що карає злочини, вчинені до його прийняття, є тиранією, надання закону зворотної сили є злочином.

Стаття 15. Закон повинен встановлювати покарання строго і очевидно необхідні: покарання має відповідати тяжкості злочину і бути корисним для суспільства.

Стаття 16. Право власності, це можливість кожному громадянину, користуватися і розпоряджатися на власний розсуд своїм майном, своїми доходами, плодами своєї праці і своїх занять.

Стаття 17. Людина може займатися будь-яким видом роботи, діяльності, торгівлі, без будь-яких виключень.

Стаття 18. Кожна людина може надавати за договором свої послуги і свій час, але не може продаватися або бути проданою: особа не є відчужуваною власністю. Закон не визнає прислуги, не може бути зобов’язань про домашні послуги інших, ніж як між робітником і роботодавцем.

Стаття 19. Жодна людина не може бути позбавлена будь-якої частини свого майна без її згоди, крім випадків, коли цього вимагає встановлена законом суспільна необхідність, і за умови справедливого та попереднього відшкодування.

Стаття 20. Жодний податок не може бути встановлений інакше, як для загальної користі. Усі громадяни мають право брати участь у встановленні податків, спостерігати та контролювати їх використання.

Стаття 21. Громадська опіка є священним обов’язком. Суспільство зобов’язане забезпечити існування нещасним громадянам або через надання їм роботи, або через надання коштів для існування тим, хто не в змозі працювати.

Стаття 22. Освіта є необхідністю і має бути забезпечена для усіх. Суспільство повинне всіма силами заохочувати освітній розвиток народу, освіта повинна бути доступною для усіх громадян.

Стаття 23. Соціальна гарантія полягає у діяльності всіх, задля забезпечення кожному реалізацію і збереження своїх прав; ця гарантія грунтується на суверенітеті народу.

Стаття 24. Вона нездійсненна, якщо межі державних повноважень чітко не визначені законом і якщо не гарантована відповідальність усіх посадовців.

Стаття 25. Суверенітет належить народу та є єдиним і неподільним, невідчужуваним та непорушним.

Стаття 26. Жодна частина народу не може здійснювати владу усього народу, але кожна частина суверенних зборів має право повної свободи волевиявлення.

Стаття 27. Кожний, хто привласнює суверенітет має бути негайно страчений вільними людьми.

Стаття 28. Народ завжди зберігає за собою право на перегляд, перетворення та зміну Конституції. Жодне покоління не може підпорядковувати своїм законам майбутні покоління.

Стаття 29. Кожний громадянин має право брати участь у створенні закону, так само як і вибрати для цього своїх представників або агентів.

Стаття 30. Державні посади по суті тимчасові; їх не можна розглядати ні як відзнаки, ні як нагороди, але лише як обов’язки.

Стаття 31. Злочини представників народу та його агентів не повинні залишатися безкарними. Ніхто не має права претендувати на більшу недоторканність, ніж мають усі громадяни.

Стаття 32. Право подавати петиції представникам державної влади у жодному випадку не може бути заборонене, призупинене чи обмежене.

Стаття 33. Спротив пригнобленню є наслідком порушення інших прав людини.

Стаття 34. Пригноблення одного з членів суспільства є тим самим пригноблення усього соціального організму. Пригноблення усього суспільства є тим самим пригноблення кожного з його членів.

Стаття 35. Коли уряд порушує права народу, повстання для народу і для кожної його частини є найсвятішим правом і невідкладним обов’язком.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ АКТ |полный текст|

Республіка

Стаття перша. Французька Республіка є єдина і неподільна.

Розподіл населення

Стаття 2. Задля здійснення свого суверенітету французький народ розподіляється на первинні асамблеям по кантонах.

Стаття 3. Задля здійснення управління і відправлення правосуддя він розподіляється по департаментах, округах, муніципалітетах.

...

Суверенітет народу

Стаття 7. Верховна влада належить народу - усім французьким громадянам.

Стаття 8. Народ безпосередньо вибирає своїх представників.

Стаття 9. Він делегує виборщикам право вибирати урядників, громадських третейських суддів, суддів кримінальних і касаційних судів.

Стаття 10. Народ – законодавець, він обдумує та створює закони.

...

Становлення закону

Стаття 56. Проекту закону передує доповідь.

Стаття 57. Обговорення не розпочинається і проект закону може бути відкликаний протягом 15 днів після оголошення доповіді.

Стаття 58. Проект друкується і розсилається в усі адміністративно-територіальні утворення Республіки, із позначкою: законодавча пропозиція.

Стаття 59. Якщо протягом 40 днів після розсилки законопроекту в половині департаментів, плюс один, десята частина первинних асамблей кожного з них, скликаних належним чином, не відхилить його, проект вважається прийнятим і стає законом.

Стаття 60. У разі відхилення, законодавчий орган скликає первинні асамблеї.

...

Державні податки

Стаття 101. Жодний громадянин не звільняється від почесного зобов'язання брати участь у спільному внеску.

...

Сили Республіки

Стаття 107. Усі та головні сили Республіки складає її народ, в цілому.

Стаття 108. Республіка задля безпеки, навіть у мирний час, утримує збройні сили, сухопутні і морські.

Стаття 109. Усі французи – солдати; вони вчаться володіти зброєю.

Стаття 110. Старшого за званням поза службою не існує.

Стаття 111. Різниця у званнях, їх відмітних знаках та субординація існують тільки на службі та лише під час служби.

...

Національний Конвент

Стаття 115. Якщо в половині департаментів, плюс один, десята частина первинних асамблей кожного з них, скликаних в належному порядку, зажадає перегляду конституційного акту або зміни деяких його статей, то законодавчий орган зобов'язаний скликати усі первинні асамблеї Республіки для вирішення питання про скликання Національного Конвенту.

Стаття 116. Національний Конвент формується таким же чином, як і законодавчий орган та поєднує в собі усю владу.

Стаття 117. Він вирішує тільки конституційні питання та лише ті, які спричинили його скликання.

...

Гарантія прав

Стаття 122. Конституція гарантує кожному французові рівність, свободу, безпеку, власність, платежі по державних позиках, вільне віросповідання, загальну освіту, громадську опіку, необмежену свободу преси, право подавати петиції, право об'єднуватися у товариства за інтересами, реалізацію усіх прав людини.

Стаття 123. Французька Республіка шанує щиросердя, мужність, старість, синівське благочестя, нещастя. Вона віддає збереження Конституції під варту усіх чеснот.

Стаття 124. Декларація прав і конституційний акт мають бути викарбувані на таблицях у приміщенні законодавчого корпусу та в інших громадських місцях.

Constitution du 24 juin 1793 ou de l'an I
Конституція 24 червня 1793 або I року

Переклад та виділення в тексті: В. Ак-Мурза


Народна Конституція - це право на спротив тиранії і пригнобленню - це право народу на повстання
constituante

Білль про Права 1791
constituante
КОНСТИТУЦІЯ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ

Поправки 1791 року (БІЛЛЬ ПРО ПРАВА)

Поправка І. Конгрес не має права видавати закони щодо впровадження будь-якої релігії чи заборони вільно сповідувати її, а також не має права видавати закони, що обмежують свободу слова, друку і права народу мирно збиратися і звертатися до уряду з проханням усунути якусь кривду. |рус.|

Поправка ІІ. Через те, що для безпеки вільної держави необхідна добре організована міліція [народне ополчення], право народу мати і носити зброю не повинне обмежуватися.

Поправка ІІІ. У мирні часи жоден вояк не може квартирувати в будь-якому будинку без згоди на це власника; під час війни таке розквартирування може відбуватися лише згідно з законом, що буде встановлений.

Поправка IV. Право народу на недоторканість особи, помешкання, особистих паперів і майна не має порушуватися безпідставними трусами і арештами; ордер на трус і арешт має видаватися лише зі слушних причин, посвідчених присягою або запевненням. В таких ордерах треба докладно вказувати місце, де треба чинити трус, осіб, яких треба заарештувати, або речі, які треба вилучити.

Поправка V. Нікого не можна притягати до відповідальності за скоєння тяжкого кримінального злочину чи іншого ганебного вчинку, інакше як за поданням або висновком великого журі присяжних, за винятком злочинів, скоєних особами, які належать до наземних чи морських збройних сил або міліції, коли ці особи перебувають на дійсній службі, під час війни чи іншої громадської небезпеки. Нікого не можна притягати до відповідальності за злочин вдруге; нікого не можна примушувати свідчити проти себе за обвинувачення в будь-якому кримінальному злочині, а також нікого не можна позбавити життя, свободи чи власності без законної процедури. Приватну власність не можна відбирати для громадських потреб без справедливої винагороди.

Поправка VI. В усіх кримінальних справах обвинувачений повинен мати право на швидкий і відкритий суд безсторонніх присяжних зі штату чи округи, де скоєно злочин, і то ці округи закон має визначати законом наперед. Обвинуваченого треба повідомляти про зміст і причину обвинувачень, право мати зводини зі свідками позивача, за обов'язковою для усіх процедурою ставити свідків на свою користь і вдаватися до допомоги адвоката для своєї оборони.

Поправка VII. Судові справи на підставі загального права, якщо розмір вимог перевищує двадцять доларів, належать суду присяжних, і жодна справа, розглянута судом присяжних, не повинна розглядатися вдруге у будь-якому суді Сполучених Штатів, інакше як згідно з нормами загального права.

Поправка VIII. Не можна встановлювати надмірних застав, накладати надмірних штрафів або вдаватися до жорстоких і незвичайних покарань.

Поправка ІХ. Перелік у Конституції певних прав не повинен тлумачитися як заперечення чи обмеження інших прав, які належать народові.

Поправка Х. Повноваження, що не передано цією Конституцією Сполученим Штатам і не заборонено нею окремим штатам, належать відповідно штатам або народові. (Ратифіковані у грудні 1791 року).

Bill of Rights, December 15, 1791

10 поправок до Конституції США набрали чинності 15 грудня 1791 р. Цими поправками були гарантовані свобода слова, друку, зборів, віросповідання, відділення церкви від держави, недоторканість особи, право на зберігання і носіння зброї.

Від часу прийняття 17 вересня 1787 р. та ратифікації, першим конституцію ратифікував Делавер 7 грудня 1787 р., в Конституцію США було внесено 27 поправок, у тому числі 10 поправок, що складають Білль про Права 1791 року. Двадцять сьома поправка була внесена до Конституції США у 1992 році.

Цілих 27 поправок за якихось 225 років…


foto: gods-prey.com

Конституанта – Конституційна Асамблея – Установчі Збори
Конституційна Асамблея. Право на гідність. Народний Трибунал
Озброєна Америка: Портрети власників зброї у себе вдома
Міжнародний білль про права людини

Спротив пригнобленню - природне та невід'ємне право людини і громадянина
constituante

Кайл Кессіди. Озброєна Америка: Портрети власників зброї у себе вдома

Народний Трибунал
Міжнародний білль про права людини
Конституанта – Конституційна Асамблея – Установчі Збори

Спротив пригнобленню - невідкладний обов'язок вільної людини - гідного громадянина
constituante

Кайл Кессіди. Озброєна Америка: Портрети власників зброї у себе вдома

Народний Трибунал
Міжнародний білль про права людини
Конституанта – Конституційна Асамблея – Установчі Збори

?

Log in