Конституанта – Конституційна Асамблея – Установчі Збори

КОНСТИТУАНТА – від фр. assemblee constituante – установчі збори, pouvoir constituant – установча влада. |читать по-русски|

У різних країнах Конституанта має різні назви – власне установчі збори, національні, народні, конституційні збори, конституційна асамблея, конституційний конгрес, конституційний конвент тощо.

КОНСТИТУАНТА – всенародний вищий колегіальний тимчасовий представницький орган, спеціально утворюваний для розробки і прийняття конституції держави. Перші Конституанти були утворені в США та Франції. Перші у світі конституції – основоположні закони – були прийняті саме установчими зборами ще у ХVІІІ ст.

В історичній ретроспективі прийняття основного закону спеціально обраною Конституантою, здебільшого, відбувалося після та в результаті якихось надзвичайних подій, війн і революцій, системної кризи (США, 1776, 1787; Франція 1789, 1792, 1848, 1871, 1945; Німеччина, 1848; Бразилія, 1988; Колумбія, 1991; Камбоджа, 1993), після руйнації імперій (Австрія, 1918; Росія, 1918; Німеччина, 1919; Туреччина, 1922), здобуття політичної незалежності (Бельгія, 1831; Польща, 1919; Латвія, 1919; Литва, 1920; Чехія, 1920; Грузія, 1921; Індія, 1950, Естонія, 1992), падіння тоталітарних режимів (Італія, 1947, Португалія, 1976, Болгарія, 1991, Румунія, 1992, Південно-Африканська Республіка, 1996). Іншими словами, реалізована Конституанта завжди знаменувала собою системні зміни в житті суспільства та устрої держави.

Ідея Конституанти не оминула і Україну. 30 жовтня (ст.ст.) 1917 року Українська Центральна Рада ухвалила основи законопроекту про вибори до Українських Установчих зборів. Третім Універсалом було призначено день виборів – 27 грудня 1917 року та день скликання – 9 січня 1918 року. Самі вибори проходили вже в умовах війни з більшовиками та не були закінчені. Вибори відбулися лише на неокупованих територіях у 171 виборчому окрузі (загальна кількість утворених округів – 301). Власне усі чотири Універсали Центральної Ради були акцентовані на установчі збори. Перший та другий – на Всеросійські, а третій та четвертий Універсали – на Українські Установчі збори.

Західна-Українська Народна Республіка, від моменту свого утворення, також орієнтувалася на Конституанту. Українська Національна Рада у своєму Статуті, прийнятому у Львові 18 жовтня 1918 року, прямо називає себе Конституантою. 13 листопада 1918 року нею був ухвалений Тимчасовий основний закон, який передбачав скликання установчих зборів для прийняття Конституції Західної-Української Народної Республіки. Більшовицька агресія, німецька окупація, війна та внутрішні чвари, поховали тоді усі надії на Конституанту Українського Народу – Народну Конституцію – Українську Народну Республіку.

Концепція установчої влади була сформульована за часів Великої французької революції абатом Еммануелем-Жозефом Сійесом (фр. Sieyes, 1748–1836). Згідно цієї концепції, установча влада первинна стосовно усіх інших влад – законодавчої, виконавчої і судової.

Установча влада є практичним і вищим проявом суверенітету – верховної влади народу, котрий, реалізуючи її через своїх спеціально і лише для цього обраних представників (установчі збори), приймає конституцію.

За формую скликання Конституанти – загальним волевиявленням, депутати установчих зборів отримують спеціальний (прямий) мандат від народу, який дає їм змогу і право брати участь у вирішенні питань прийняття конституції. Наявність саме такого мандата забезпечує найвищий рівень легітимності прийнятих у такий спосіб конституцій.

Головною ознакою Конституанти є легітимність – визнання народом її правомірності, законності дій та повноважень. Іншими словами – довіра громадян. Недовіра – нелегітимність – нівелюють Конституанту по суті.

ЛЕГІТИМНІСТЬ (лат. legitimus //dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/138786 згідний із законами, законний, правомірний) – згода народу з владою, коли він добровільно визнає за нею право приймати обов'язкові рішення. Чим нижче рівень легітимності, тим частіше влада спиратиметься на силовий примус. Крім того, легітимність – політико-правове поняття, що означає позитивне відношення жителів країни, великих груп, громадської думки (у тому числі і закордонної) до інститутів влади, що діють в конкретній державі, визнання їх правомірності.

На сьогодні, виходячи з мотивів прагматизму (читай – через страх перед власним народом) найбільш поширеною є практика прийняття конституції або внесення до неї змін парламентом. До цього, про людське око, аби надати основному закону більшої легітимності, може додаватися затвердження прийнятих парламентом рішень на всенародному референдумі.

Референдум прямо узгоджується з концепцією установчої влади, але не є прямим замінником Конституанти. Оскільки мова іде про великий за обсягом документ – конституцію, надзвичайно важливим є питання довіри до розробників основного закону. Тому референдум радше є логічним доповненням і продовженням Конституанти, «останнім легітимізатором» її дій та рішень.

Легітимність організації та діяльності Конституанти, як правило, має забезпечувати спеціальний правовий акт, який встановлює порядок проведення виборів її членів. Проте, наприклад, за умов системної політичної кризи – кризи довіри всіх до всіх, очевидно, можуть виникати сумніви щодо законності – легітимності самого цього акту.

За таких обставин важливу роль відіграє сам факт проведення загальних та демократичних виборів до установчих зборів. Верховна влада – суверенітет – належить народу: легітимізація Конституанти відбувається безпосередньо через її вибори та з моменту її обрання – внаслідок вільного всенародного волевиявлення.

Єдине завдання Конституанти – прийняття нової або зміна діючої конституції – основоположного закону.

Мета Конституанти – Народна Конституція – громадянський консенсус - громадянська солідарність – в ім’я гідності, cвободи та розвитку – через встановлення справедливого закону усіма для усіх.

Коли від серця до серця кожного громадянина України пройде Закон, тоді постане нова українська політична нація – нова українська річ посполита – нова республіка спільна справа, спільне творення – новий і праведний шлях для усього Українського Народу.

Ред. – В. Ак-Мурза
За текстом  – В. М. Шаповал. Конституанта
//cyclop.com.ua/content/view/1142/58/1/9/

Читати більше


Конституція Франції: Декларація прав людини і громадянина та Конституційний Акт 1793
Конституція США: Білль про Права 1791
Декларація прав людини і громадянина 1789
Декларація Незалежності США 1776

Заява Всеукраїнського Об’єднання «Народна Конституція» про гарантії для Українського Народу
Заява Всеукраїнського Об’єднання «Народна Конституція» про право народу на повстання

Міжнародний білль про права людини
Озброєна Америка: Портрети власників зброї у себе вдома
Конституційна Асамблея. Право на гідність. Народний Трибунал


vforvendetta.warnerbros.com

1000-літня Конституційна Асамблея України: шлях до Народної Конституції чи втрачене тисячоліття

1. З початку був Закон, і Закон був з Богом, і Закон був Бог.
2. Він був з початку у Бога.
3. Усе крізь Нього почало бути, і без Нього ніщо не почало бути, що почало бути.
4. У Ньому було Життя, і Життя було Світлом людей;
5. І Світло у темряві світить, і темрява не огорнула Його. (Івана 1, 1-5)

6. Читати російською
7
. Читати далі

5971_640

Віктор Янукович. Шлях зради

Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Тарас Шевченко

Мордернізація Уркаїни

- наш стратегічний вибір...
Віктор чивокунЯ

Заявление президента Украины.
Как законно избранный президент Украины заявляю: события на Майдане, незаконный захват власти в Киеве привели к тому, что Украина оказалась на пороге гражданской войны…

Читати далі


//www.mk.ru/merinov/

Народна Конституція – це справедливий закон встановлений усіма для усіх

Народна Конституція приймається і змінюється виключно народом, її виконання - контролюється народом

Конституційна Асамблея. Право на гідність. Народний Трибунал

Злочин і покарання. Жертва і кат. Міра і невідворотність. Правосуддя. Правда. Закон. Нарешті – справедливість. Слова. Слова... |рус.|

Кожен розуміє справедливість по-своєму. Водночас, для багатьох поняття справедливості є основою їхнього світосприйняття – мірилом добра і зла. Відчуття справедливості і несправедливості закладені у саму природу людини.

Може варто зняти рожеві окуляри і подивитися справедливості прямо в очі. Не відводячи погляду спробувати роздивитися її – справедливість. Аби зрозуміти чого ми насправді хочемо, як це може бути та чи мусить бути саме так.



§ 1301. Усі підприємства введені в експлуатацію до 1 грудня 1991 року, а затим прихватизовані, підлягають націоналізації...

§ 1303. Усі прихватизатори, за увесь час діяльності цих підприємств, від часу прихватизації, мають бути притягнуті до кримінальної відповідальності та покарані на смерть...

§ 1305. У разі відшкодування збитків завданих Українському Народові (у повній мірі), смертний вирок може бути замінений довічним ув'язненням із правом перегляду вироку через одинадцять років...

§ 1306. У разі спротиву правосуддю – смерть...

§ 1307. Усі, хто чинить перешкоди правосуддю мають бути покарані на смерть...

§ 1308. У разі ухиляння від правосуддя, обвинувачені визнаються винними, оголошуються поза законом та засуджуються на смерть...

§ 1309. Відшкодування збитків, у такому випадку, покладається на їхніх родичів, зокрема, на членів сімей засуджених...

§ 1311. У разі відшкодування збитків члени сімей засуджених можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності...

§ 1312. У разі неможливості відшкодування збитків – довічна каторга...

§ 1313. У разі саботажу правосуддя – смерть...


Так справедливо? Ми цього хочемо? Ми готові до такої справедливості? Якщо ні, тоді як інакше? Як інакше жити? Чого прагнути? На що сподіватися? У що вірити? Чому учитися самим і чому учити наших дітей? Без Закону. Без Правди. Без Совісті... У злиднях брехні, зневіри, марнославства...

Кожен новий день Майдану 2004 року починався і закінчувався молитвою. У перший же день Майдану 2010 підприємці прокляли «цю владу». На заклик одного із виступаючих, багатотисячний мітинг тричі повторив: «проклинаємо, проклинаємо, проклинаємо».

На 20-му році незалежності влада в Україні була тричі проклята – піддана народній анафемі. Легко, в єдиному пориві, у гніві та обуренні: «проклинаємо, проклинаємо, проклинаємо».

Безкарність примножує зло. І хто творить зло, отримує удесятеро. Злодійства нового українського панства, прокльони людей, всепоглинаюча прірва ненависті, заздрість, зневага, страх… Так і живемо, у коловороті зла біду наживаємо: злодюжимо, злостивимо…

З вовками жити – вовків родити. Хто там ще канючить про свободу? Волі волюшку давай!


Кожен сам собі майструє шибеницю і кожен сам собі створює ката. Зло бува може так розізлитися, дійти до такої люті, що починає оскаженіло жерти саме себе. Дехто називає такі миті торжеством добра і справедливості.

Боже, бережи Україну.
Вадим Ак-Мурза, реквієм за конституцією

Читати більше


Народна Конституція - це виключне право народу засновувати та змінювати свою державу

Народна Конституція - це право народу змінювати або скасовувати будь-які урядові форми

Ми виходимо з тієї самоочевидної істини, що всі люди створені рівними й наділені їхнім Творцем певними невідчужуваними правами, до числа яких відносяться життя, свобода й прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав людьми засновуються уряди, що черпають свої законні повноваження зі згоди керованих. У випадку, якщо яка-небудь форма уряду стає згубною для самих цих цілей, народ має право змінити або скасувати її та заснувати новий уряд, заснований на таких принципах і формах організації влади, які, як йому представляється, найкращим чином забезпечать людям безпеку та щастя. Декларація незалежності США.

Мы исходим из той самоочевидной истины, что все люди созданы равными и наделены их Творцом определенными неотчуждаемыми правами, к числу которых относятся жизнь, свобода и стремление к счастью. Для обеспечения этих прав людьми учреждаются правительства, черпающие свои законные полномочия из согласия управляемых. В случае, если какая-либо форма правительства становится губительной для самих этих целей, народ имеет право изменить или упразднить ее и учредить новое правительство, основанное на таких принципах и формах организации власти, которые, как ему представляется, наилучшим образом обеспечат людям безопасность и счастье. Декларация независимости США.

Міжнародний білль про права людини

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права [та його факультативний протокол], а також Міжнародний пакт про цивільні і політичні права та його два [перший і другий] факультативні протоколи у сукупності із Загальною декларацією прав людини складають Міжнародний білль про права людини. |читать по-русски|

У період з 1948 року, коли була прийнята і проголошена Загальна декларація прав людини, до 1976 року, коли набрали чинності Міжнародні пакти про права людини, Декларація була єдиною повністю завершеною частиною Міжнародного білля про права людини. Як Декларація, так і згодом Пакти мали серйозний вплив на уми і діяльність людей та їхніх урядів в усіх частинах світу.

На Міжнародної конференції з прав людини, що відбулася у Тегерані в 1968 році був проведений огляд роботи, виконаної за двадцять років з часу прийняття Загальної декларації прав людини, і складена програма на майбутнє. У прийнятій на Конференції відозві урочисто заявляється, що:

1. Конче необхідно, щоб члени міжнародного співтовариства виконували свої урочисті зобов'язання дотримувати і заохочувати повагу прав людини і основних свобод для всіх, без яких-небудь відмінностей за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших поглядів;

2. Загальна декларація прав людини відображає загальну домовленість народів світу відносно невід'ємних і непорушних прав кожної людини та є зобов'язанням для членів міжнародного співтовариства;

3. Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам, [Декларація та] Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації, а також інші конвенції і декларації в області прав людини, прийняті в рамках Організації Об'єднаних Націй, спеціалізованих установ та регіональних міжурядових організацій, встановили нові міжнародні принципи і зобов'язання, які повинні дотримуватися державами.

Таким чином, протягом більше 25 років Загальна декларація прав людини «була загальним мірилом досягнень всіх народів і всіх країн в області прав людини». Вона знайшла популярність і завоювала авторитет як в країнах, які приєдналися до одного або обох пактів, так і в тих країнах, які їх не ратифікували і до них не приєдналися. Її положення стали правовою основою багатьох важливих рішень, прийнятих органами ООН, вони надихнули розробників ряду міжнародних документів в області прав людини як в рамках системи ООН, так і поза нею, зробили значний вплив на цілий ряд багатосторонніх і двосторонніх договорів. Крім того, вони стали основою при підготовці багатьох нових національних конституцій і зведень національних законів.

Загальна декларація прав людини стала визнаним історичним документом, в якому закріплені загальні визначення людської гідності і людських цінностей. Декларація є мірилом досягнень всіх народів і всіх країн в частині пошани і дотримання міжнародних стандартів в області прав людини.

Набрання чинності Пактів, приєднуючись до яких держави беруть на себе як юридичні, так і моральні зобов'язання заохочувати і захищати права людини і основні свободи аж ніяк не зменшили загальновизнаного значення Загальної декларації. Навпаки, сам факт існування Пактів і наявності в них механізмів, що забезпечують реалізацію прав і свобод, закріплених в Декларації, додає нової сили самій Декларації.

Крім того, Загальна декларація має воістину всеосяжний обхват, оскільки повсюдно зберігає свою цінність для кожного члена людської сім'ї, незалежно від того, розділяє чи ні його уряд ці принципи або ратифікувало воно чи ні ці Пакти. З іншого боку, Пакти за своєю природою є ніщо інше, як багатосторонні конвенції, що мають юридично обов'язковий характер лише для тих держав, які приймають їх шляхом ратифікації або приєднання.

Загальна декларація прав людини і один або обидва Пакти беруться за основу у багатьох важливих резолюціях і рішеннях органів ООН, включаючи Генеральну Асамблею і Раду Безпеки. Майже всі міжнародні договори в області прав людини, прийняті органами ООН з 1948 року, засновані на принципах, закладених в Загальній декларація прав людини.

У преамбулі Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права визнається, що «згідно Загальної декларації прав людини, ідеал вільної людської особи, вільної від страху та нужди, можна здійснити, тільки якщо будуть створені такі умови, за яких кожен може користуватися своїми економічними, соціальними і культурними та політичними правами».

Аналогічна заява міститься і у преамбулі Міжнародного пакту про цивільні і політичні права.

У Декларації про захист всіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання, що затверджена резолюцією 3452 (XXX) Генеральних Асамблеї від 9 грудня 1975 року, «враховується стаття 5 Загальній декларації прав людини і стаття 7 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права, обидві з яких передбачають, що ніхто не може піддаватися катуванню чи жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження і покарання».

Це положення знайшло свій подальший розвиток із прийняттям у 1984 році Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (резолюція 39/46 Генеральної Асамблеї). Аналогічним чином Декларація про ліквідацію усіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або переконань, прийнята резолюцією 36/55 Генеральної Асамблеї від 25 листопада 1981 року, чітко визначає характер і обхват «принципів недискримінації і рівності перед законом і право на свободу думки, совісті, релігії або переконань, проголошені в Загальній декларації прав людини і в Міжнародних пактах».

Схожа ситуація складається і відносно міжнародних договорів в області прав людини, прийнятих відповідними організаціями, що не входять в систему Організації Об'єднаних Націй. Наприклад, Конвенція про захист прав людини і основних свобод, прийнята Радою Європи в 1950 році в Римі, закінчується наступними словами:

«Сповнені рішучості, як уряди європейських держав, що є однодумцями і мають спільну спадщину політичних традицій, ідеалів, свободи і верховенства права, зробити перші кроки для забезпечення колективного гарантування певних прав, проголошених у Загальній декларації».

У Статті II Статуту Організації африканської єдності, прийнятому в Аддіс-Абебе у 1963 році, говориться про те, що однією із цілей Організації є «сприяння міжнародній співпраці з належним врахуванням положень Статуту ООН і Загальної декларації прав людини».

Американська конвенція про права людини, підписана у Сан-Хосе, Коста-Ріка, в 1969 році, у своїй преамбулі зобов'язується поважати принципи, викладені в Статуті Організації американських держав, Загальній декларації прав людини та Американській Декларації Прав і Обов'язків Людини (перший в історії міжнародний документ, який проголошував принципи прав людини, прийнятий народами Америки 30 квітня 1948 року на Дев'ятій Міжнародній Конференції Американських Держав у Боготі, Колумбія: Memorial de las víctimas del Mozote, ред. – В. Ак-Мурза).

Судді Міжнародного кримінального суду незрідка згадують як основу для своїх рішень принципи Міжнародного білля про права людини.

Національні і місцеві трибунали часто посилаються на принципи, викладені в Міжнародному біллі про права людини. Крім того, останніми роками в текстах національних конституцій і законодавчих актів все частіше стали передбачатися заходи юридичного захисту цих принципів. Фактично багато з недавніх національних або місцевих законодательств були створені на основі положень Загальної декларації прав людини і Міжнародних пактів, які продовжують залишатися орієнтиром для усієї поточної і майбутньої діяльності в області прав людини, як на національному, так і на міжнародному рівні.

Нарешті, у прийнятих шляхом аккламації Всесвітньою конференцією з прав людини, в червні 1993 року, Віденській декларації і Програмі дій вітався «прогрес, досягнутий в області кодифікування договорів про права людини», і містився наполегливий заклик «до універсальної ратифікації договорів про права людини. В адресу усіх держав проголошувався заклик ... у міру можливості уникати робити обмовки». (Частина 1, пункт 26).

Таким чином, Міжнародний білль про права людини є крупною віхою в історії прав людини, справжньою «Великою хартією», що знаменує собою життєво важливий етап розвитку людства: усвідомлене набуття людської гідності і цінності людського життя. un.org

Читати більше


«Права людини в малюнках»: Марко Де Енджеліс, Італія та Меді Белотраджа, Албанія /un.org

Конституційна Асамблея. Право на гідність. Народний Трибунал
Конституанта – Конституційна Асамблея – Установчі Збори
Озброєна Америка: Портрети власників зброї у себе вдома

Народна Конституція – це політичні знання - добре поінформовані, свідомі свого вибору громадяни

Пошук знань є природнім правом.
Поширення знань - священним обов'язком людини і громадянина
.

Ратифікації Конституції США, тільки у першому штаті Делавер у 1787 році, передував величезний цикл публікацій, підготовлений та здійснений авторами цієї конституції - Джеймсом Медісоном, Олександром Гамільтоном і Джоном Джейем. Впродовж усього кількох місяців, було випущено 85! номерів спеціального видання, у якому детально роз'яснювались громадянам положення нового Основного Закону Сполучених Штатів Америки.

«Уряд повинен научити народ, сприяючи придбанню ним політичних знань, необхідних для здійснення виборчого права, права зміщення посадових осіб, права законодавчої ініціативи і права референдуму». Сунь Ятсен, китайський політичний діяч, один з небагатьох в історії цієї древньої країни вшанованих титулом «батько нації» (1866-1925).

Поиск знаний, познание – естественное право.
Распространение знаний, просвещение - священная обязанность человека и гражданина.


Ратификации Конституции США, только в первом штате Делавэр в 1787 году, предшествовал огромный цикл публикаций, подготовленный и осуществленный авторами этой конституции – Джеймсом Мэдисоном, Александром Гамильтоном и Джоном Джейем. На протяжении всего нескольких месяцев было выпущено 85! Номеров специального издания, в котором подробно разъяснялись гражданам положения нового Основного Закона Соединенных Штатов Америки.

«Правительство должно научить народ, способствуя приобретению им политических знаний, необходимых для осуществления избирательного права, права смещения должностных лиц, права законодательной инициативы и права референдума». Сунь Ятсен, китайский политический деятель, один из немногих в истории этой древней страны удостоенный титула «отец нации» (1866-1925).


/vladche.com/ Кайл Кессіди. Озброєна Америка: Портрети власників зброї у себе вдома

Народний Трибунал
Міжнародний білль про права людини
Конституанта – Конституційна Асамблея – Установчі Збори